Весілля – важлива подія у житті кожної людини. Так є, так було і буде. Але чим відрізняється сучасне весілля від весілля вікторіанської епохи? Вікторіанські весільні звичаї в Манчестері відображають багате розмаїття традицій, цінностей та соціальних норм, що панували у 19 столітті. Сучасні весілля простіші, церемонії яких упускають безліч деталей ранніх епох. Весілля в 19 столітті в Манчестері були дуже значущою подією, яка відзначалася з неймовірною розмахом і пишнотою. Але також слід зазначити, що весілля тієї епохи були суворо регульованими, з дотриманням усіх правил етикету та очікувань суспільства. Далі на manchesterka.com.
Яким був посаг?
У вікторіанську епоху шлюб часто був вигідним союзом між двома родинами. А саме весілля являли собою ретельно продуманий процес урочистостей. Його головною метою було продемонструвати статус та багатство нареченого та нареченої. У Манчестері, як і інших частинах країни, весілля зазвичай проводилися у церквах чи каплицях, а церемонії проводили священнослужителі.
Однією з характерних рис весілля тієї епохи в Манчестері був посаг. Зокрема, кожен батько, який видав свою дочку заміж, був зобов’язаний подарувати їй гроші на її посаг. Тобто батько мав забезпечити доньку новими вбраннями та іншими речами, які вона мала одягати в день весілля, у медовий місяць і день молодят. У ті часи для жителів Манчестера це була досить велика сума, що могла досягати навіть 200 тисяч франків.
Образ нареченої та її прикраси
Однією з найяскравіших особливостей вікторіанських весіль було вбрання нареченої. Вони носили вишукані сукні з розкішних тканин, таких як шовк, атлас та мереживо, часто прикрашені складною вишивкою ниткою та вишивкою бісером. У Манчестері в 19 столітті було нескладно пошити або знайти відповідну сукню, оскільки місто було центром текстильної промисловості. На вулицях міста було безліч ательє та магазинів, які пропонували покупцям широкий вибір одягу. Колір весільної сукні змінювався. До кінця 19 століття білий колір став популярнішим. Він став справжнім уособленням чистоти та невинності.
Щодо прикрас, то для мешканок Манчестера не було жодних жорстких обмежень у цьому. Вона могла надіти все, що завгодно. Але здебільшого це була якась цінна сімейна реліквія, яка передавалася з покоління до покоління.
При цьому купівля обручки лежала на плечах нареченого. Він повинен був купити своїй коханій найкрасивіше кільце з найчистішого золота з вигравіруваною всередині датою весілля та ініціалами пари. У Манчестері тоді була мода на товсті обручки. Люди вважали, що вони не зламаються, добре підігнані і не злетять з пальця нареченої.
Слід зазначити, що у вікторіанську епоху серед мешканців Манчестера було мало церемоній із двома кільцями – і для нареченої, і для нареченого. Тоді переважно кільце призначалося для нареченої. Також серед містян існувала прикмета, що якщо обручка впала під час церемонії одруження, вона відганяла всю нечисть.
Що дарували на весілля?
Подарунки – невіддільна частина весілля 19 століття. У Манчестері в ту епоху подарунки на весілля дарували відповідно до рангу та статусу нареченої.
Як правило, нареченим Манчестера з багатої родини, родичі, близькі та друзі дарували дорогі браслети, каблучки та незліченну кількість порцеляни. Нареченим із сімей середнього та робітничого класу в основному дарували чайники, кошики для тортів та інші подарунки, які вона могла використовувати у побуті.
Як відбувалася весільна церемонія?
Церемонія одруження була дуже важливим процесом, до якого ретельно готувалися. Слід зазначити, що жителі Манчестера, які належали середньому та робітничому класу, в основному проводили дану церемонію у себе вдома. При цьому більш заможні містяни могли собі дозволити церемонію у церкві.
Але до середини 19 століття весілля у Манчестері почали проводити у церкві для всіх без винятку. Також увійшло у звичай використовувати прихід нареченої. Зокрема, на такій урочистості були присутні священнослужитель та парафіяльний клірик. Після церемонії пара розписувалася в парафіяльній книзі у ризниці. Наречена підписувалася своїм дівочим прізвищем.
Масштаби весілля були різними. Все залежало від статусу нареченої. Також характерною особливістю для весіль вікторіанської доби в Манчестері була окраса церкви. Здебільшого урочисте місце проведення одруження прикрашали квітами. До того, рік у рік квіткові композиції ставали складнішими.
Також однією з ключових особливостей вікторіанських весіль у Манчестері було те, що молодята йшли до церкви квітковим килимом. Це було символом щасливого шляху до сімейного життя. Більш заможні жителі промислового міста могли собі дозволити карету з кіньми, яка підвозила їх до церкви.
Коли весільна пара переступала поріг церкви, починали дзвонити дзвони. Це було необхідно не тільки для того, щоб проінформувати населення про церемонію, але й для того, щоб відлякати злі сили та негаразди від молодої пари.
Після церемонії одруження з церкви першими виходили та йшли батьки нареченої. Останнім залишав церкву шафер. Він же мав дати плату священнослужителю за його церемоніальні послуги. При цьому наречений і наречена, виходячи з церкви, не повинні були ні на кого дивитися, бо вважалося поганим знаком відзначити когось поглядом.
Також однією з головних особливостей манчестерських весіль у 19 столітті, яка пройшла крізь століття була традиція кидати горіхи парі, що йде. Ця традиція бере початок ще в римську епоху. Щоправда, з часом вона трохи видозмінилася, і замість горіхів услід молодятам кидали рис, зерно або пташиний корм. Такий жест був символом родючості.
Домашні весільні церемонії також були популярними в Манчестері. При цьому організація заходу була не менш старанно продумана. Найчастіше домашню весільну церемонію організовували у будинку нареченої, де прикрашали весь будинок, дверні отвори, балюстради, вікна та каміни у білі відтінки.
Вікторіанські весілля в Манчестері також мали свої забобони. Наприклад, для нареченої вважалося невдачею побачити своє відображення у дзеркалі після того, як вона одягла весільну сукню, а присутність деяких тварин, таких як павуки чи чорні кішки, приносила невдачу майбутньому шлюбу.
Традиції медового місяця
Медовий місяць – ще одна характерна риса весільних традицій Манчестера у вікторіанську добу. Медовий місяць – це дуже давня традиція, історичне коріння якої сягає в ті часи, коли шлюби укладалися за полоном, а не за вибором. Зокрема, чоловік відвозив свою наречену у таємне місце, де її не могли знайти ні батьки, ні родичі. Поки місяць проходив усі свої фази (близько 30 днів), вони ховалися від родичів та пили медовий відвар.
У свою весільну подорож молодята традиційно вирушали відразу після весільного сніданку. Наречена могла з собою взяти помічницю, щоб та допомагала їй у дорозі з нарядами та зачісками. Також мешканки Манчестера, які вийшли заміж, у медовий місяць брали спеціальну сукню. Для вікторіанської епохи це були коричневі чи чорні кольори сукні, яку доповнювали чепчиком. Але також іноді наречена вирушала у подорож у своїй весільній сукні.
Коли молода пара залишала Манчестер у кареті, запряженій білими кіньми, гості кидали слідом атласні капці та рис. Вважалося якщо взуття потрапить у карету, то обіцяє парі удачу, а якщо ще й ліва пара взуття – удачу подвійно.
Також особливою рисою весіль вікторіанської епохи в Манчестері було те, що після повернення з медового місяця наречений зобов’язаний був перенести наречену через поріг до їхнього нового будинку.
Вікторіанські традиції весіль у Манчестері – це поєднання забобонів та вікових звичаїв. Багато з цього знайшло місце навіть у 21 столітті, а деяких уже давно ніхто не дотримується. Весілля тієї епохи, безсумнівно, були масштабною і захоплюючою подією в житті кожного.