Расизм – це глобальна соціальна проблема, яка ще з давніх часів вкоренилася в суспільстві. Попри прогрес, якого досягли люди у 21 столітті в галузі прав людини та рівності, проблема расизму залишається відкритою. Люди у всьому світі продовжують стикатися з нею. Протягом багатьох десятиліть у всьому світі точилася активна боротьба з расизмом, а в Манчестері однією з головних представниць цього руху була Луїза Да-Кокодія. Чи знаєте ви історію життя видатної діячки Манчестера? Далі на manchesterka.com.
Що таке расизм та його проблема?
Расизм є не просто поняттям, це ціла політична ідеологія, яка базується на дискримінації людини за її біологічними особливостями, такими як: колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, статура тощо. Ця ідеологія формувалася довгі роки, і в першу чергу вона ґрунтується на історичних забобонах. На це вплинуло ціле століття колонізації та рабства.
Але щоб подолати расизм, потрібно ще більше часу. Навіть у 21 столітті не вдалося його до кінця викорінити зі свідомості суспільства. Прояви расизму, як і раніше, широко поширені. У 21 столітті ця проблема частіше проявляється більш підступним чином: системним расизмом, мікроагресією та іншим. Для того, щоб хоч якоюсь мірою зменшити кількість расизму Луїза Да-Кокодія, ще у 20 столітті в Манчестері вела активну боротьбу з ним. Чи знаєте ви чого вона досягла?
Трохи про життя Луїзи Да-Кокодії
Луїза Да-Кокодія родом з Ямайки. Вона народилася там у 1938 році. У віці 17 років дівчина переїхала до Великобританії для здобуття медичної освіти, але як чорношкіра дівчина вона зіткнулася з безліччю проблем: расизмом, дискримінацією, порушенням прав та іншим. Все це послужило для неї відправною точкою в русі боротьби з расизмом.
Зокрема, Луїза приїхала до Великобританії на спеціальне запрошення від Національної служби охорони здоров’я. Тут вона пройшла навчання як медсестра і вже у 1958 році стала кваліфікованою та дипломованою медсестрою. Протягом усього навчання вона неодноразово зазнавала агресії, дискримінації, нерівності та расизму з боку інших людей, як білих чоловіків, так і жінок як серед колег, так і серед пацієнтів. Їй як дівчині було далеко не просто впоратися з таким натиском, але попри всі негаразди, вона впевнено продовжувала свій шлях у навчанні. Звичайно ж не всі в Манчестері в середині 20 століття були расистами, проте більшість дотримувалася цієї ідеології. Для людей, які мали “не той” колір шкіри, волосся, риси обличчя та інше це стало глобальною проблемою. Вона просто заважала їм жити та забирала привілеї, які мали інші люди. Для Луїзи це стало приводом заснувати рух боротьби з расизмом.
Попри труднощі, спричинені расизмом, вже у 1966 році вона була призначена помічником суперінтенданта окружної медсестри. Завдяки цьому підвищенню Луїза стала першою чорношкірою старшою медсестрою на території Манчестера. Для неї це було неймовірним досягненням і означало дуже багато. Але, навіть обіймаючи високу посаду в лікарні Луїза, продовжувала стикатися з расистськими висловлюваннями і глузуваннями. До чорношкірих продовжували ставитися як до неповноцінних.
Боротьба з расовою дискримінацією
У 1970-х роках Луїза продовжила свою кар’єру, працюючи в регіональних комітетах Ради з расових відносин (Комісія з расової рівності). Там вона займалася розглядом скарг, які подавали переважно чорношкіра спільнота відповідно до нових антидискримінаційних законів, а саме відповідно до “Закону про расові відносини” від 1965 року.
Пропрацювавши у лікарні, вона набралася досвіду та вирішила поділитися з ним, написавши статтю про наслідки расизму у догляді за хворими. Цю статтю було видано у 1984 році у журналі “International Journal of Social Psychiatry”.
Також Луїза працювала світовим інспектором Королівської прокуратури та мировим суддею. З 1990 року працювала в магістратській колегії Манчестера, а у 1999 році була призначена заступником лейтенанта Манчестера. Боротьба з расизмом стала сенсом її життя. Обіймаючи будь-яку посаду на своєму життєвому шляху, вона завжди прагнула забезпечити рівні права та умови для всіх мешканців Манчестера. Це стосувалося як питань житла, так освіти і працевлаштування. Вона прагнула зробити все, щоби чорношкірі жителі Манчестера знали, що їхній будинок, це суспільство, в якому вони живуть.
Громадська позиція Луїзи протягом усього її життя була стійкою. Вона була також засновницею та керівницею таких організацій в Манчестері, як: Освітній фонд Каріокка, Житлова асоціація Аравака Волтона, Жіночий форум дій Мосс Сайд та Халм, Агентства економічного розвитку в Манчестері. Кожна з цих організацій зробила свій внесок у рух боротьби з расизмом.
Також однією з основних ініціатив боротьби з расизмом були освітні програми. Своєю чергою, вони підвищували обізнаність та розуміння расових проблем, з якими стикалася чорношкіра спільнота Манчестера. Луїза вірила, що освіта є ключовим інструментом змін, і за допомогою проведення семінарів та громадських заходів, вона прагнула кинути виклик стереотипам, що вкоренилися в суспільстві про чорношкірих людей.
До того, Луїза попрацювала і над тим, щоб чорношкірі люди мали більше можливостей виступити проти расизму. Вона створила спеціальні організації, надавши цим безпечний простір для відкритих розмов.
За свої визначні зусилля у русі боротьби з расизмом у 2005 році Луїза була нагороджена MBE за заслуги перед народом Манчестера. Видатна діячка Манчестера померла у 2008 році, у віці 73 років.