На початку 20 століття Манчестер став місцем боротьби за права жінок. Всім широко відома активістка та суфражистка Емілін Панкгрест, але особливе місце у боротьбі за жіноче виборче право також посідала Енні Кенні. Вона була активісткою з робітничого класу, яка залишила яскравий слід в історії міста та всього руху суфражисток. Про життя та діяльність Енні Кенні далі у статті на manchesterka.com.
Хто така Енні Кенні?
Енні Кенні народилася у 1879 році у Спрінгхеді, неподалік Олдема, що у Великому Манчестері. Вона росла і виховувалась у робочій сім’ї, де окрім неї було ще 14 дітей. Вже у свої 10 років вона працювала на місцевій бавовняній фабриці. Використання дитячої праці було не дивним на той час. Їй доводилося отримувати мізерну зарплатню та терпіти важкі умови. У 13 років вона почала працювати повний день, виконуючи 12-годинні зміни з шостої ранку. Її робота полягала у допомозі ткачам або “наметництву”, де вона заміняла котушки та нитки, що рвалися. Під час одного із таких завдань прядильна бобіна травмувала їй палець, відірвавши його. Кенні працювала на фабриці протягом 15 років, була також активною у профспілковому русі.
Незважаючи на обмежену формальну освіту в початковій школі, Енні була дуже допитливою і багато вивчала самостійно, часто читаючи книги навіть під час роботи. Натхнена книгою Роберта Блетчфорда “The Clarion”, заохочувала своїх колег по роботі до вивчення літератури. Вона також регулярно відвідувала церкву та співала у місцевому хорі.
Крім того, варто зазначити, що батьки Кенні зробили чималий внесок у заохочення освіти. Ще з юних років вони залучали її до читання, дискусій та соціальної теорії
Причастя до суфражистського руху
Життя Енні різко змінилося, коли вона відвідала виступ Крістабель Панкгерст, дочки відомої лідерки суфражисток Еммелін Панкгерст. Натхнена полум’яною риторикою Крістабель, Енні вступила в Жіночий соціально-політичний союз. Союз був заснований у Манчестері Еммелін Панкгерст та був рушійною силою войовничого руху за виборчі права жінок на території Великобританії.
Варто також зазначити, що Енні Кінні мала багато близьких подруг серед активісток суфражистського руху. А деякі джерела стверджують, що між Енні та Крістабель Панкгерст могли бути романтичні стосунки. Відомо, що вони разом проводили відпустку на острові Сарк, але є припущення, що їхній зв’язок мав скоріше платонічний характер.
Крім цього Кінні приписують зв’язок з Мері Блатвейт, Кларою Кодд та Аделою Панкгерст, всього десять ймовірних коханок і, зокрема, баронесу Еммелін Петік-Лоуренс.
Манчестер, як центр руху за виборче право
Манчестер зіграв важливу роль жіночому русі за виборче право. Бувши промисловим містом з великою кількістю робочого населення, він став майданчиком для організації протестів та мітингів. Саме тут Енні Кенні здобула популярність, ставши однією з найпомітніших лідерок руху.
У 1905 році Енні та Крістабель влаштували акцію протесту, яка стала визначальним моментом у русі за виборче право. Під час політичного мітингу у Манчестері пара перервала промову ліберальних політиків Вінстона Черчилля і сера Едварда Грея, вимагаючи дізнатися про їхню позицію з питання жіночого виборчого права. Коли їх силою вивели з заходу, Енні та Крістабель продовжили свій протест на вулиці, що призвело до їхнього арешту.
Внаслідок цього, Енні потрапила до заголовків газет по всій країні, що викликало підтримку руху за виборче право. Вона була готова витримати ув’язнення заради справи. Це показало, на які жертви готові піти жінки заради свого права голосу.
Крім цього, Енні, як і багато інших суфражисток, брала участь у голодуваннях на знак протесту проти свого ув’язнення. Ця тактика привернула увагу до жорстокого поводження із суфражистками, але надто дорого обійшлася їй. Примусове годування – жорстока практика, яку використовують влада для припинення страйків – залишила великі фізичні та емоційні шрами.
Енні зіграла важливу роль в організації протестів по всьому Манчестеру та за його межами. Вона несла послання суфражисток у маси, і всіляко прагнула до того, щоб боротьба за виборче право жінок не була проігнорована.
Незважаючи на постійні арешти, тюремне ув’язнення та неоднозначну суспільну реакцію, Енні завжди залишалася прихильною до справи суфражисток. Зрештою, її робота, а також ініціатива інших суфражисток призвели до того, що у 1918 році вийшов Закон про представництво народу, який надав право голосу деяким жінкам старше 30 років. Повне виборче право всім жінкам віком 21 року й старше було через десять років, у 1928 році.
У 1918 році, після набуття жінками права голосу, Енні Кенні вийшла заміж за Джеймса Тейлора й осіла в містечку Лечуорт, графство Гартфордшир. У 1921 році у них народився син, якого назвали Воріком Кенні Тейлором.
Енні померла у віці 73 років, у 1953 році після перенесеного інсульту. Її смерть настала у Лістерській лікарні у місті Гітчин.
У 1999 році на честь Енні Кенні Рада Олдема встановила меморіальну дошку на будівлі Ліс Брук Мілл у Лізі, неподалік міста.