Наприкінці 19 століття Манчестер був жвавим промисловим містом, де фабрики масово штампували товари, а робітники працювали довгі години за мізерну зарплатню. На тлі цього економічного зростання та соціальної нерівності жінки були одними з найуразливіших серед робітників, яким часто недоплачували та недооцінювали їхню працю. У ту епоху Естер Ропер, активістка та захисниця прав жінок, стала ключовою фігурою у боротьбі за рівність. Її активізм спонукав до створення першого жіночого профспілкового руху у Манчестері. Це був поворотний момент в історії міста та боротьбі за гендерну та трудову справедливість. Далі на manchesterka.com.
Хто така Естер Ропер?
Естер Ропер народилася у 1868 році неподалік Чорлі. Росла і виховувалась у звичайній родині робітничого класу. Її батько був робітником місцевої фабрики і завжди говорив їй про важливість освіти, що й надихало Естер прагнути до отримання знань. Все це призвело до того, що вона стала однією з перших жінок, які закінчили коледж Оуенс (Манчестерський університет), здобувши ступінь англійської літератури.
Багато років життя Естер пройшли в промисловому місті Манчестер, де вона день у день стикалася з нерівністю, особливо на робочому місці. Така несправедливість спонукала в ній бажання досягти соціальних реформ і призвело до того, що вона присвятила своє життя поліпшенню життя жінок з робітничого класу.
Зародження жіночого профспілкового руху
Наприкінці 19 століття жінки все частіше ставали робочою силою на промислових підприємствах Манчестера та регіону. Однак їм часто платили набагато менше, ніж чоловікам, хоча вони працювали в таких же тяжких умовах і стільки ж годин. Не маючи представництва або можливості вести колективні переговори, ці жінки були піддані експлуатації. Для 19 століття це вважалося нормою. Жінки мали мало можливостей для здобуття освіти, особливо вищої. Багато професій, таких як юриспруденція, медицина та інженерія, були закриті для них. Робочі місця, доступні жінкам, часто обмежувалися низькооплачуваними посадами, як-от швачки, прислуга чи робітниці на фабриках. Навіть виконуючи ту саму роботу, як і чоловіки, жінки отримували значно менше. Це виправдовувалося аргументами у тому, що жінки нібито “не годувальники сімей”, та їх заробіток сприймався як допоміжний, а не основний.
Крім цього, жінки, які працювали на фабриках та заводах, часто стикалися з важкими умовами: довгими змінами, низькою заробітною платою та відсутністю елементарної безпеки. Такі професії були фізично виснажливими та небезпечними для здоров’я. При цьому їхню працю рідко визнавали. Жінка, що працювала у 19 столітті, нерідко стикалася з осудом, оскільки її вибір вважався порушенням традиційних підвалин. Заміжнім жінкам часто доводилося обирати між кар’єрою та сім’єю, а вдовам чи самотнім жінкам – справлятися з упередженим ставленням.
Ба більше, роботодавці та колеги-чоловіки нерідко сприймали жінок на робочому місці як об’єкт домагань. Правового захисту від такої поведінки практично не існувало в ті часи.
Естер дуже дратувала ця несправедливість і вона вирішила, що боротиметься з нею. Саме так вона стала провідною прихильницею об’єднання жінок-працівниць у профспілки. У співпраці з іншими активістками, у тому числі суфражистками, вона прагнула дати жінкам можливість боротися за свої права та вимагати кращої заробітної плати та умов.
З 1893 року до 1905 року вона працювала секретарем Манчестерського національного товариства за виборче право жінок, отримуючи за це зарплату. Їй приписують відродження діяльності цієї організації, яка втратила свій напрямок після смерті Лідії Бекер, яка обіймала посаду секретаря. Естер вдалося розширити вплив Манчестерського національного товариства, змістивши акцент із підтримки жінок середнього класу на активне залучення представниць робітничого класу. Вона залучала їх до підписання петицій та участі у публічних виступах на цю тему. У 1897 році організація змінила назву на Товариство за виборче право жінок Північної Англії та стала частиною Національної спілки товариств за виборче право жінок. У такий спосіб вона почала відстоювати права жінок.
Чого добилася Естер Ропер?
Естер протягом усієї своєї кар’єри була зосереджена на об’єднанні жінок навколо однієї проблеми – експлуатації. Вона об’єднувала навколо себе жінок, які займають різні посади в різних галузях, таких як текстильні фабрики, пральні та інші. Вона інформувала про їхні права та важливість колективних дій.
Крім цього, Естер вважала, що розширення політичних прав і можливостей необхідне досягнення економічної рівності, і використовувала свою платформу Манчестерського національного суспільства, щоб об’єднати рух за виборче право з трудовими правами. Також Естер зіграла ключову роль у Жіночій профспілковій лізі. Ця організація підтримувала жінок-робітниць у створенні профспілок. Під її керівництвом ліга дуже швидко розросталася, допомагаючи жінкам по всьому Манчестеру та за його межами добиватися кращих умов праці та заробітної плати.
Але слід зазначити, що діяльність Естер зіштовхнулася зі значними труднощами. Багато жінок не наважувалися вступати до профспілок через страх відплати з боку роботодавців чи громадських норм, які перешкоджали жіночій незалежності. Ба більше, профспілки, в яких домінували чоловіки, часто чинили опір включенню жінок, розглядаючи їх як конкурентів на ринку праці.
Незважаючи на ці перешкоди, Естер продовжувала свою справу до кінця свого життя. Вона продовжувала активно виступати за соціальну справедливість, брала участь у кампанії за рівне звернення чоловіків та жінок у сфері зайнятості. Навіть підписала низку листів, опублікованих у газеті “The Times”. У квітні 1938 року Естер померла від серцевої недостатності у своєму будинку. На час смерті їй було 69 років.